ЕТНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ МИСТЕЦТВА У ФОРМУВАННІ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Анотація

У статті актуалізовано значення мистецтва як етнопсихологічного чинника формування соціокультурної ідентичності особистості і соціальної групи. На основі аналізу стильових особливостей мистецтва архітектури та живопису схарактеризовано відмінності соціокультурних ідентичностей представників західноєвропейської та словянської культур.
Вивчення культурних відмінностей Східної та Західної Європи зумовило висновок, що домінуючі мистецькі стилі, характерні для культур народів, що їх населяють, корелюють з рисами їхнього національного характеру й формують відповідну їм соціальнокультурну ідентичність своїх носіїв. Так, для західноєвропейської культури характерними є готичний та романський стилі, а для православної християнської культури східних слов’ян – бароко і класицизм. Кожен із цих стилів формує національний характер певного народу, послуговуючись притаманними йому засобами: готика – через «красивість», іграшковість, «фотографічність» у зображенні людського тіла, матеріально-просторовий вираз ідеї прагнення особистості до «горнього», неземного, піднесеного; бароко – через вдавання до зовнішніх ефектів, надзвичайну помпезність, велику кількість й вибагливість деталей, пишноту, що зумовлює «декоративність» національного характеру.
Наголошено на важливості збереження й збагачення національної культури і мистецтва як «коренів» соціокультурної ідентичності українського народу, а також на необхідності поширення серед української молоді знань про національний характер та етнокультурні особливості українців, залучення молодих людей до культурно-мистецької діяльності як ефективного засобу виховання національної еліти.